Що принесло 11 березня 2022 року: санкції, переговори, заборони

Чи можна було 11 березня 2022 року говорити про зрушення на дипломатичному фронті, поки економічний і інформаційний тиск лише наростав? Факти того дня показують одночасно кілька паралельних процесів: санкції, обережні сигнали про переговори та взаємні обмеження в інформаційному просторі.

Санкції: крок до економічної ізоляції

У цей день президент США Джо Байден оголосив, що скасує для Росії режим найбільшого сприяння в торгівлі. Рішення мало бути узгоджене з Європейським Союзом і «Групою семи». Окремо США мали заборонити імпорт російських морепродуктів, алкоголю та діамантів, не допускати нових інвестицій американців у Росію й криміналізувати вивезення американських банкнот до Росії.

Накануні, 10 березня 2022 року, Володимир Путін визнав, що санкції створили для Росії проблеми. Водночас він назвав їх нелегітимними й застеріг Захід, що Росія вийде з ситуації сильнішою та впорається з труднощами. Тож 11 березня американські кроки виглядали відповіддю на цю позицію: тиск зростав попри заяви про стійкість.

Переговори: сигнали з обох боків

У середу, 10 березня 2022 року, в Анкарі відбулися переговори міністрів закордонних справ Сергія Лаврова та Дмитра Кулеби. Це були найвищі за рівнем контакти двох держав від початку вторгнення. Припинення вогню досягнуто не було, але обговорювалася можливість зустрічі президентів Зеленського і Путіна.

У відповідь 11 березня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Путін відкритий до зустрічі із Зеленським. Заступник керівника Офісу президента України Ігор Жовква сказав, що Зеленський готовий говорити з Путіним у будь-який момент, коли той буде готовий. Під час зустрічі з президентом Білорусі Олександром Лукашенком Путін говорив про «позитивні зрушення» й прогрес у переговорах з Україною.

Ці заяви мали відчутний економічний відгук: фондові ціни у США та на інших світових ринках зросли після слів Путіна про прогрес, а індекс Dow піднявся на 300 пунктів. Ринки відреагували саме на сигнал про можливий прогрес, а не на конкретні домовленості, яких не було.

Війна законів і платформ

Українська сторона працювала й над правовим інструментарієм. 10 березня 2022 року Верховна Рада України почала розглядати новий закон, який дозволив би примусове вилучення всіх активів громадян Росії, а також українців, яких суди або Рада національної безпеки і оборони України визнали б колабораціоністами. За тиждень до того було ухвалено законопроєкт про примусове вилучення активів російської держави та російських компаній.

Паралельно розгорталася інформаційна конфронтація. Як з’ясувалося з внутрішніх листів, Facebook та Instagram почали дозволяти користувачам у Східній Європі, країнах Балтії й на Кавказі поширювати заклики до насильства проти росіян і російських військових у контексті війни. Речник Meta пояснив це тимчасовим послабленням правил щодо політичного вираження, але наголосив, що заклики до насильства проти російських військовополонених і «достовірні» заклики до насильства проти цивільних залишаються забороненими. Дозволеними стали й смертні погрози на адресу Путіна та Лукашенка, а також вузький виняток для похвали полку «Азов» у контексті захисту України.

Росія 11 березня заблокувала доступ до Instagram, пославшись на те, що Meta допускає «заклики до насильства» щодо російських військових в Україні та погрози смертю Путіну.

Мобілізація ззовні

У той самий день Росія дозволила іноземним добровольцям вступати до її збройних сил. Міністр оборони Сергій Шойгу повідомив, що отримав близько 16 тисяч заяв, переважно від людей із Близького Сходу.

Що вказує цей день

День 11 березня 2022 року показав, що тиск на Росію розгортався одразу кількома напрямами: торговими обмеженнями, правовими механізмами вилучення активів і боротьбою за інформаційний простір. Дипломатичний канал при цьому лишався відкритим: обидві сторони публічно говорили про готовність до зустрічі президентів, хоча конкретних результатів ще не було. Напередодні міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що Україна готова прийняти капітуляцію Росії «з розумінням», — це показувало, наскільки різними лишалися публічні тони сторін.