Що показав політичний баланс 16 березня 2022 року

Що означала для політики війни середина березня, коли за один день зійшлися сигнали допомоги, тиску й риторики? Станом на 16 березня 2022 року картину складали рішення в Києві, Вашингтоні, Москві та європейських столицях, ухвалені протягом кількох днів поспіль.

Допомога і санкції

У цей день президент США Джо Байден оголосив про додаткові 800 мільйонів доларів «безпекової допомоги» Україні. Пакет охоплював 800 зенітних комплексів, тисячі протитанкових ракет і озброєні бойові дрони. Днем раніше, 15 березня, він підписав бюджетний закон на 1,5 трильйона доларів, у якому передбачено 13,6 мільярда доларів допомоги Україні.

У той самий час тривала й політична лінія тиску. 15 березня Сенат США одностайно ухвалив двопартійну резолюцію, яка називає Володимира Путіна воєнним злочинцем і закликає до розслідування Міжнародним кримінальним судом. Того ж дня США запровадили додаткові санкції проти президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Відповідь Москви

Росія відповіла дзеркально. 15 березня вона запровадила санкції проти Байдена, держсекретаря Ентоні Блінкена, міністра оборони Ллойда Остіна, директора ЦРУ Вільяма Бернза та колишньої держсекретарки Гілларі Клінтон; це була реакція на американські санкції проти російських посадовців. Окремо під заборону в’їзду до Росії потрапили прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, міністерка закордонних справ Мелані Жолі, генерал Вейн Айр і більшість членів канадського парламенту.

У виступі перед міністрами 16 березня Путін говорив про ситуацію в Україні та російську економіку. Він заявив, що російські «зрадники» й «покидьки» будуть виплюнуті, як комаха, що випадково залетіла до рота, і звинуватив «п’яту колону» в спробах знищити країну зсередини. Того ж дня глава МЗС Росії Сергій Лавров сказав, що є надія на компроміс щодо припинення вогню.

Київ: внутрішні та зовнішні сигнали

Українська політика теж рухалася. 15 березня Іллю Киву, політика проросійської «Опозиційної платформи — За життя», позбавили мандата народного депутата у Верховній Раді України. Ще четверо депутатів вийшли з партії.

У той самий день президент Володимир Зеленський визнав, що Україна не зможе вступити до НАТО. Тоді ж прем’єр-міністри Польщі, Словенії та Чехії приїхали до Києва потягом, щоб зустрітися із Зеленським і прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. Мета візиту — продемонструвати «безумовну підтримку» Європейського Союзу суверенітету й незалежності України.

Що з цього випливає

Зіставлені разом, ці події показують кілька паралельних процесів. Західні столиці поєднували військову допомогу, бюджетні рішення та політичні заяви. Москва відповідала зустрічними санкціями й гострою внутрішньою риторикою, одночасно говорячи про можливий компроміс щодо припинення вогню. Київ у ці дні діяв і на внутрішньому полі, змінюючи склад парламентської фракції, і на зовнішньому — приймаючи європейських лідерів та публічно визнаючи обмеження щодо НАТО.

Окремо від українського напряму, 14 березня міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян попросив Мінську групу ОБСЄ допомогти розпочати мирні переговори з Азербайджаном, щоб нормалізувати відносини після конфлікту.